Пані Казка “Під вікнами рожевих окулярів”

безсоромно прямі лінії часу тримали його хиткий каркас, і він мимоволі промовляв: тік – так, тік – так, ностальгічно рахуючи хвилини, яких тут не було.
хто він? не повірите, але це питання, на яке знаєте відповідь тільки ви.
(знову я? знову ви. якщо ви вже втратили віру в себе, я все ще вірю у вас.)
я маю лише здогадки. тож запрошую вас у лабіринти його поетичного щоденника, що по клаптиках зшитий із різних зустрічей із самим життям. запрошую вас хоробро чи навіть невпевнено загубитися в ньому.
а як інакше? який тоді сенс? усе. спойлерів більше не буде. закривайте анотацію.
*дзвонить будильник*